Відпустові справи дали Лютерові спонуку до першої відвертої боротьби з римською Церквою. На папському престолі сидів тоді Лев X, великий любитель показного життя і розкошів. Він потребував величезних грошових сум нібито на докінчення будови церкви св. Петра, а в дійсності на покриття дуже великих особистих видатків. Заради цього в 1516 році, він установив багато відпустів і видав індульгенції, які доручив архієпископові Альбрехтові Моґунцькому, щоб той продавав їх у Північній Німеччині. Архієпископ Альбрехт мав половину чистого доходу відіслати до Риму, а другу половину міг залишити собі.

Вже віддавна проваджена торгівля індульгенціями опиралася головним чином на римське навчання, що Христос і свята під час свого життя на землі зробили набагато більше добрих діл, від того, що їм самим потрібно було для спасіння. Отже, цей надлишок добрих діл Христа й святих мав послужити для одержання вічного життя тим людям, які самі зробили замало добра. Тією особою, яка має владу уділювати благодаті людям із цього скарбу святих діл, є сам папа. За цим навчанням Риму, придбанням індульгенцій можна було скоротити собі кари, які треба було спокутувати або ще під час життя на землі, або після смерті в чистилищі. А через те, що індульгенції за основу мали відпущення кар за гріхи, і ці відпущення разом із індульгенціями одержувались за гроші, то тяжко подума- ти, що серце людини, яка шукає такого прощення, було б перейняте почуттям правдивого жалю і розкаяння.

Між священиками, яких вислав архієпископ Альбрехт, щоб заохочували народ до купування індульгенцій був також домініканський монах Йоганн Тецель, людина дуже низьких звичаїв. Цей Тецель зодягався в найкращі церковні ризи, перед собою наказував нести червоний хрест з папськими гербами і на оксамитовій подушці папську буллу (лист), якою уповноважувано його наділяти відпущеннями. В урочистому поході процесії ішов він до церкви і з проповідниці доводив до загальнолюдського відома, що має владу відпускати індульгенціями не тільки вчинені гріхи, але й ті, що будуть в майбутньому. Під час того говорив, що папа має набагато більшу владу від апостолів, святих і Діви Марії, бо вони підпорядковані Христові, а папа дорівнює Спасителеві світу. Далі підкреслював, що червоний відпустовий хрест з папськими гербами має набагато більше значення від хреста на Голгофі, що покупці індульгенцій не потребують навіть збуджувати в собі жалю за гріхи і розкаяння, та що індульгенціями здобувається прощення навіть найбільших гріхів не тільки для живих, але також для померлих. Свої проповіді Тецель закінчував словами: "Як гріш в скарбниці задзвенить, він душу з чистилища в небо випровадить”.

Після такої промови темний, обдурений народ вірив, що прощення гріхів не залежить від каяття і покути, а тільки від купівлі індульгенції Під час своїх подорожей Тецель прибув до міста Ітербок, недалеко від Віттембергу, в котрому проживав Мартін Лютер. Задля здобуття індульгенцій народ сходився до Ітербоку тисячами. Між ними було також багато міщан з Віттембергу, які вже покупували собі індульгенції і почали вихвалюватися, що відтепер не потребують відрікатися перелюбу, брехні та інших переступів і злочинів. Та монах Мартін під час проваджуваної ним сповіді не давав відпущення гріхів тим, які замість жалю за гріхи, показували йому індульгенції. Це дуже розлютило Тецеля, і він назвав М. Лютера єретиком, хоча він був доктором богослов'я. Мало цього, Тецель почав на своїх проповідях називати Лютера найгіршими словами. 3 цією справою звертався Мартін Лютер до єпископів, але вони або відбувалися мовчанкою, або навіть дораджували, щоб взагалі не виступав проти продажу індульгенцій.

Довгий час боровся Мартін Лютер із собою самим. Його душу палило те страшне крамарство найсвятішими справами душі, яке за згодою й благословенням найвищої церковної влади завелося в Христовій Церкві. Лютер мовчав, але дивний вогонь його очей доводив, що він таки не погоджувався з існуючим ладом у Церкві і носить у собі якісь натри. Ці наміри незабаром вийшли назовні і стали доконаним фактом. В надвечір'я свята всіх святих, дня 31 жовтня 1517 року, Мартін Лютер прибив у передсінку замкової церкви у Віттемберзі 95 тез (тобто коротких і стислих наукових тверджень) проти існуючих зловживань у римській Церкві та закликав до прилюдного диспуту вад ними Тут подаємо деякі з цих тез.

Перша теза: Господь і Учитель наш Ісус Христос, промовивши “Покайтеся”, хотів, щоб ціле життя вірних на землі було безперервною покутою.

Шоста теза:Папа не хоче, ані не може звільняти від інших кар, як тільки від тих, які сам наклав або за своїм вподобанням, або на основі церковних законів.

Двадцять сьома теза: Ті розказують людські вигадки, котрі проголошують, що одразу душа відлітає з чистилища до раю, коли тільки гріш задзвенить у скарбниці.

Сорок третя теза: Треба навчати християн, що той, хто допомагає бідному або дає поміч людині в потребі, робить краще діло від того, хто купує індульгенції.

Шістдесят друга теза: Дійсно правдивим скарбом Церкви є святе Євангеліє Божої слави і благодаті.

Це прибиття тез було на вигляд малозначною справою, але в дійсності стало початком великого діла реформації Церкви.Лютерові тези викликали повсюди нечуване зацікавлення. Завдяки друкарському верстату протягом 14 днів їх розповсюджено по цілій Німеччині, а впродовж одного місяця по цілій Європі, хоча до цього розповсюдження Лютер ніяким чином не був причетний. 3 одного боку ці тези викликали величезне захоплення, а з іншого боку, головним чином серед торговців індульгенціями, то стало велике роздратування. Сам М. Лютер поводився спокійно і тоді ще не думав виступати проти цілої науки Церкви та розривати стосунки з Римом.

Папа Лев X, якого не дуже то займали церковні справи, з початку не звертав великої уваги на виступ М. Лютера. Думав він, що де виступив якийсь там монах несповна розуму, і взагалі в цілому спорі бачив тільки суперечку заздрісних монахів. Та суперечка не затихала, а набирала сили і ставала щораз пристраснішою. Оскаржений М. Лютер перед папою, отримав від нього покликання, щоб до 60 днів особисто прибув до Риму і спростував роблені йому закиди. Але князь-електор, Фридрих, за намовою приятелів М. Лютера і цілого університету у Віттемберзі здійснив ряд заходів, щоб справа М. Лютера і цілої суперечки була полагоджена в Ауґсбурзі, отже там, де тоді перебував папський легат (представник-посол) Каєтан. Віттемберзький університет з цієї причини так дуже заступався за М. Лютера, бо не хотів втратити в його особі одного із найкращих своїх професорів. Віттемберзькі кола були дуже свідомі того, що вже не один відважний чоловік розпалював вогонь, але багато з них, як наприклад Ян Гус, самі згоріли в полум'ї.

Покликаний спростувати себе, М. Лютер з'явився перед Каєтаном в Ауґсбурзі 1518 р. Від нього зажадав кардинал легат, щоб він одразу відкликав свою науку, і додав, що з ним не має причин входити в якісь диспути. Але М. Лютер не хотів відкликати своїх тез і далі стверджував, що вони в злагоді зі Св. Писанням. Ще двічі кардинал прикликав його до себе й старався змусити його до відкликування, а в кінці на нього викричався "Відкликуй, або більше не з'являйся мені на очі!" Тоді М. Лютер за намовою приятелів залишив Аугсбург і вернувся до Віттембергу. Звідси він зробив формальний відклик "Від зле поінформованого папи до папи, який повинен бути краще поінформований "

Тепер справу М. Лютера доручено полагодити іншому папському повновласникові - Карлові фон Мільтіцові,шамбелянові Саксонії. Цей у поведінці був дуже спритний і тактовний, отже йому вдалося досягнути від М. Лютера обіцянки, що він напише до папи перепрошуючого листа. Лютер дотримався даної обіцянки і 3 березня 1519 р. написав до папи Лева Х листа, в якому якнайпокірніше однак заявив, що таки не може відкликати своїх тез, а в справі прощення гріхів відтепер так довго мовчатиме, як довго мовчатимуть його противники і не будуть його зачіпати. Та вони не мовчали!