Мартін Лютер народився 10 листопада 1483 р. в містечку Айслебен. Батько його, незаможний гірняк називався Йоганн, а мати Маргарета походила з дому Ціґлєрів. Другого дня після народження, в день св. Мартіна, охрищено його в церкві св. Петра й дано йому ім'я того святого, якому був присвячений цей день.

Через короткий час після народження Мартіна Лютера родичі його переїхали до Мансфельду, щоби хоч дещо поправити своє тяжке матеріальне становище. Але й тут спочатку жилося їм дуже легко. "Мої родичі, - так каже Мартін Лютер - були дуже убогі. Мій батько рубав дерево в лісі, а мати не раз носила це дерево на плечах, щоб вигодувати нас, своїх дітей. Вони аж до крові змучувалися працею заради нас."

Мати Мартіна була дуже побожна, але й батько не раз ставав на коліна перед ліжком дитини та молився щиро, щоби син завжди пам'ятав про Бога й причинився до поширення Божої правди. І Бог чудесним способом вислухав вітцівські щирі молитви. Мартіна виховувано в домі дуже суворо. Згадуючи про свою молодість, він признається: "Мій батько так суворо мене карав, що я був утік від нього й так його боявся, що знову мусив мене до себе привчати. Одного разу мати за пустий грішок так побила мене аж до крови, але вони це робили з доброго серця та тільки не знали міри в каранні."

П'ятирічного Мартіна віддали батьки до школи в Мансфельді. В цій школі учителі були такі суворі, що пізніше сам Мартін Лютер казав: "Тодішні вчителі були тиранами й катами, а школи в'язницями й пеклом." Мартіна, коли вів мав 14 років, вислали батьки до школи в Магдебургу, а ще через рік - до школи в Айзенах. Тут жили його свояки, і батьки Мартіна сподівалися від них помочі для свого сина. Та свояки не дбали про нього, бо й самі були убогі. З дому так мало йому батьки допомагали, що за тодішнім звичаєм мусив він співом перед будинками випрошувати собі милостиню, з якої жив у великих злиднях. Приємний голос убогого хлопчини й глибока побожність, яка пробивалася з його обличчя, заробили йому прихильність родини Котта, і ця родина забрала його до свого дому. Тут почалося для Мартіна нове життя. Тепер він вже не потребував журитися про своє утримання і харчування, а вільний час присвячував грі на сопілці (флейті) й трубці, або вчився токарства. Його молитва ставала палкішою, охота до науки зростала, отже й поступ у науці був щоразу кращий.

По чотирьох роках проживання в Айзенаху, на 18 рік свого життя, Мартін Лютер поступив до університету в Ерфурті. Батькам його на цей час вже велося набагато краще, через те могли більше допомагати своєму синові. Батько, побачивши, що син має великі здібності й охоту до науки, дуже наполягав, щоб той вивчав право. Це відбувалося в 1501 році.

Як раніше в Айзенасі, так і тепер в Ерфурті Мартін Лютер віддався науці цілою душею. Студіював старовинні мови й філософію, а при цьому не забував про молитву. Часто повторював: “Добре помолитись, стільки саме означає, що навчитись до половини.” Жадібний до науки, він проводив і вільний час в університетській бібліотеці. Тут випадково потрапила йому до рук ціла Біблія латинською мовою, і він зауважив, що в Біблії є набагато більше тексту, від того, що його читано і пояснювано в церкві. Те, що найперше впало йому в очі, була історія Самуїла та його матері. Він не міг її начитатися. Забажав придбати Біблію на власність. У його душі заясніли проблиски нової справи...

В 1505 році Мартін Лютер здобув ступінь магістра, й іменовано його професором філософії при університеті. Його глибока освіченість викликала загальний подив. Та він цим не вдовольнявся і з таким завзяттям присвятився правничим студіям, що аж тяжко захворів. Йому здавалось, що до нього приближується смерть. Тоді принагідно відвідав його один старенький, загально шанований священик. Коли ж Мартін Лютер виявив йому свої передчуття про близьку смерть, цей священик лагідно сказав: “Заспокойтеся, любий магістре! Від цієї хвороби ви не помрете. Бог зробить із вас мужа, котрий нестиме втіху великій кількості людей. Бо кого Бог любить, того хрестом навіщує, хто ж терпеливо перенесе цей хрест, той доступить великої мудрості”.

Після одужання в житті Мартіна Лютера настала велика зміна. В студіях вже не знаходив собі спокою і задоволення. Часто ставив собі самому питання, чи сміє оскаржувати інших, коли він сам має на совісті не один тяжкий гріх. Постійний страх перед гнівом Божим зародив у ньому думку, що тільки в монашому стані він зумів би обминути цей гнів і сподобатися Богові. Не був це його особистий погляд, а загальне тодішнє переконання й думка про монаший стан, яке було плодом науки схоластиків. Мартін Лютер задумав поступити до монастиря Августинів в Ерфурті. Втіленню в життя задуманого плану пришвидшили дві обставини: Один із приятелів Лютера вмер наглою смертю, і цей смертельний випадок викликав у нього незабутнє враження. Іншим разом, коли вертався з родинного дому до Ерфурту, в дорозі застала його раптова буря. Почуття гріховності оволоділо всіми його гадками і наповнило великим страхом. Наразі так близько вдарив грім, що повалив його на землю. Він закликавз переляку: “Врятуй мене, свята Анно, і я стану монахом”. Ці слова він уважав своєю обітницею, яку склав самому Богові.